Те, що в тебе є

У притчі про п’ять талантів мене завжди цікавило одне питання: що відчував той, котрий другий? Про того, що отримав п’ять, заробив п’ять і на додачу отримав ще й один талант, відібраний від колеги, розмова буде окрема. Про того, хто отримав один талант, розгубився, образився і з думкою “так не діставайся ти нікому” закопав і той нещасний один, теж сказано достатньо – саме його вже дві з хвостиком тисячі років наводять у прикладах “Як не треба робити”.  А що відчував другий? Що відчувала людина, котра отримала значно менше, ніж хтось поряд, але все ж не найменше?

В дитинстві я була з тих здібних діток, про яких кажуть, що “він/вона подає великі надії”. В юності це було моїм особистим страхом – так і залишитися тільки тією, хто “подає надії”. Останній десяток років я намагаюся навчитися порівнювати себе з собою ж. І часто ці спроби безрезультатні. Тому що можливості вибору здаються безмежними – ти можеш реалізовуватися у професії, в сім’ї, в хоббі, в громадському житті… Тому що глянець і соцмережі тиснуть безжальним переконанням, що ти повинен реалізуватися всюди (“хтось же зміг!”).  І навіть фітнес-трекер, не забувши мене ввечері похвалити за пройдені щоденні десять тисяч кроків, одразу ж додає “Ви відстаєте від користувача А. на 24520 кроків. Не зупиняйтеся!”

Насправді ж важливо хоч б на мить зупинитися. Перевести подих. Розгледітися навколо. Не заспокоювати себе тим, що у когось ще менше. Не паралізувати себе думкою “стільки, як А., я все одно ніколи не досягну, тож не варто й починати”. Не порівнювати свої таланти з чужими. Не орієнтуватися на чужі цілі. Визначити, що є важливим саме для тебе. Оцінити і відчути вдячність за те, що в тебе вже є. Почати працювати з тим, що в тебе є.

Так а що ж той другий?

Відповідь є у тій же притчі: “А той, що взяв п’ять талантів, негайно пішов і орудував ними. Так само ж і той, що взяв два.”

Є сенс брати приклад саме з нього. Негайно.

 

No Comments

Leave a Comment